Статті

“Ми хотіли заборонити рукостискання в лікарнях”, - президент Асоціації “Служба організації інфекційного контролю” Олег Ковальський

Щороку в Україні фіксується понад 4500 випадків внутрішньолікарняних інфекцій. Це означає, що будь-хто, переступивши поріг лікарняного закладу, до своєї недуги може підчепити додаткову. Найгірше, коли це ВІЛ/СНІД чи гепатити В та С.

Основна причина розповсюдження інфекцій – порушення вимог гігієни, адже майже 40% медпрацівників не дезінфікують руки й медичні інструменти перед оглядом пацієнтів, розповідає Олег Ковальський, кандидат медичних наук та президент Асоціації “Служба організації інфекційного контролю”. Сьогодні в Україні, фахівці СОІК проводять гігієнічні аудити лікувальних закладів та навчають медиків правильно користуватися засобами дезінфекції.

 – Розкажіть, яка сьогодні тенденція розповсюдження внутрішньолікарняних інфекцій?

– На жаль, в Україні нема реальної статистики, бо немає чіткої ідентифікації внутрішньолікарняної інфекції. Тобто, на відміну від інфекції, з якою пацієнт звертається в лікарню, внутрішньолікарняна інфекція проявляється або в останні дні перебування в медустанові, або вже коли людина приходить додому. Але коли ця людина звертається до лікарні знову – її хворобу не ідентифікують як внутрішньолікарняну інфекцію – а як ускладнення попереднього захворювання. Тобто ми говоримо більше про теорію, бо в нас немає відповідної статистики. І в результаті виходить, що на рік в Україні реєструють 4,5 тисячі випадків внутрішньолікарняної інфекції. Ця тенденція зростає, і це велика проблема.

– Якими захворюваннями ми ризикуємо захворіти перебуваючи у лікарні?

– Це ВІЛ і гепатити, які передаються з біологічними рідинами, наприклад, кров’ю, слиною. Це й Escherichia coli – бактерія родини кишкових паличок, яка розповсюджується з випорожненнями, синьогнійна паличка – раньова інфекція, яка є однією з найбільш небезпечних. А також стафілокок, який знаходиться в ротовій порожнині. Тобто це будь-яка інфекція, що виходить назовні від хворого і передається далі. І тут вже ситуація залежить від того, наскільки в людини міцний імунітет і від кількості мікроорганізмів, які вона за один раз отримує.

– А які порушення норм гігієни в медичних установах найчастіше виявляють фахівці СОІК в межах проекту “Чиста лікарня безпечна для пацієнта”?

– Основне порушення – не дотримання антисептики рук. Також є величезна проблема з прибиранням поверхонь. Не можна взяти стару ковдру та розтерти мікроорганізми по поверхні – є затверджені МОЗ України технології, де прописано, що забруднення потрібно зібрати та ізолювати. У нас навіть є спеціальні тренінги щодо прибирання поверхонь в лікувальних установах.

 – Чи є статистика, скільки медпрацівників не дотримуються норм гігієни? Чи є серед них лікарі?

– З практики проекту, 90% санітарок не розуміють потреби дезінфікувати руки і вважають це необов’язковим. 80% медсестер мають розуміння та відчуття потреби дезінфікувати руки, тому що їх цьому навчили. Однак ці знання застарілі, бо їх навчають відповідно до вимог 68-70-х років, а практика вимагає іншого. Щодо лікарів, то з них 40-50% вважають, що їм нема потреби дезінфікувати руки, бо вони користуються рукавичками. Але рукавички захищають від інфекції тільки лікаря, а не пацієнта. І, виходить, від пацієнта – до лікаря і знову до пацієнта з’являються цілі ланцюжки інфекції. Наше завдання їх розірвати.

Ми навіть хотіли започаткувати проект, ментально досить складний, – заборонити рукостискання в лікарнях. В чоловічому середовищі це звичне правило етикету, але насправді в лікарнях воно небезпечне. Через руки поширюються мільйони різних мікроорганізмів, в тому числі й дуже небезпечних.

– Чому медпрацівники не дотримуються гігієни? Це незнання чи халатність?

– Всі причини – в нашій голові. Насамперед це відсутність системи. Я називаю це явище “слов’янізмом”, бо воно притаманне тільки нам – ми спочатку робимо, а потім читаємо інструкцію. Тобто ми вважаємо, що те, що нам “зверху” кажуть – це неправильно, бо ми знаємо краще. На тренінгах наші фахівці намагаються донести, що дотримання гігієни потрібно передусім медперсоналу. Свої лекції ми починаємо із заклику: захистіть себе в лікарні, бо ви піддаєтеся впливу різних мікроорганізмів, небезпечних вірусів і так далі. Захистите себе – захистите іншого. Але для того, щоб прищепити це розуміння, треба сотні разів повторити одне і те ж, за принципом телевізійної реклами. Це тривалий рутинний і важкий процес.

Якось у 2003 році в лікарні швидкої допомоги я розмістив 90 диспенсерів для обробки рук, які були заповнені антисептиком. І вони рік провисіли в такому ж вигляді. На моє запитання, чому ніхто ними не користується, мені кажуть – “а в нас не буде що туди налити, якщо прийде санстанція”. Тобто ми для когось хочемо бути правильними, а не для себе. І ось це ми намагаємося подолати.

– Як виникла ідея запустити проект «Чиста лікарня»? З чого все починалося?

– Ідея з’явилася в ході роботи. Спочатку ми хотіли зібрати групу людей, які б розповідали медичній спільноті про необхідність правильного виконання санепідрежиму в лікарні. Тобто ми не розказували нічого нового, а доносили постулати, які всі знають, але ніхто не сприймає. Ми хотіли змінити принцип “я працюю для санстанції” на “я працюю для себе”. Бо людина сприйме інформацію тільки тоді, коли вона стосується її особисто. З таким меседжем ми пішли в медичні установи і почали пояснювати, що лікарня – це небезпечна зона, там треба дотримуватися санепідрежиму не формально, а правильно. Ми чотири роки так пропрацювали і зрозуміли: те, що ми напрацьовуємо, читаємо лекції, проводимо тренінги – це робота, яку потрібно зафіксувати, візуалізувати, тобто якось мотивувати людей, лікувальні установи, виділити їх серед інших – тих, які не зовсім дотримуються вимог гігієни. І ми знайшли спосіб.

– Як пацієнтові дізнатися про медзаклад, який пройшов аудит, навчальні тренінги і став безпечним?

– Ми моделювали різні підходи до цього питання і вирішили впровадити статусну відзнаку. Кожна лікарня, яка пройшла тренінг від фахівців проекту, отримує спеціальну табличку. І це не просто табличка, вона свідчить про те, що медпрацівники підтягнули систему гігієни відповідно до норм, яких вимагає МОЗ. Це важливо як для медпрацівників, так і для пацієнта. Для медиків – це власна безпека, а для пацієнта – доказ того, що про нього дбають, своєрідний імідж лікарні. Тобто відбувся такий симбіоз потреби та іміджу. Всі медустанови, які пройшли наш аудит і навчання, ми реєструємо на сайті Асоціації. Є навіть мобільна версія цього реєстру. Тобто пацієнт може швидко отримати інформацію про той чи інший медзаклад – чи він пройшов сертифікацію. Також в медустанові, яка долучилася до проекту, розміщені QR-коди, за якими пацієнт може надіслати смс зі своїми зауваженнями та пропозиціями, адже для нас будь-яка інформація важлива.

– За якими показниками фахівці СОІК проводять аудити лікарень?

– Перевіряючи медзаклад, ми орієнтуємося на нормативи, прописані наказами МОЗ України. За час системного існування санстанцій, чотири роки тому, був певний важіль впливу на лікувальні установи. Медзаклад боявся не виконати вимог, бо раз у півроку до них прийде перевірка. Сьогодні такого важеля немає. Чи виконують тут режимні норми – нікому не цікаво. Все залежить від сумління та особистої відповідальності завідуючого відділенням чи головного лікаря.  

– Хто проводить навчання медперсоналу в межах проекту «Чиста лікарня безпечна для пацієнта»?

– Тренінги проводить група фахівців “Служби організації інфекційного контролю”. Це люди різних спеціальностей, необов’язково епідеміологи, медики чи фахівці, якось пов’язані з медициною. Це і провізори, і люди з філологічною освітою. Наш критерій підбору спеціалістів – це можливість правильно передати інформацію аудиторії. Тому ми спочатку проводимо тренінг для тренера, навчаємо, як правильно донести інформацію, розробляємо презентації для медпрацівників. Ці презентації затверджуємо з Асоціацією медичних сестер України – фахівцями, які безпосередньо стежать за дотриманням санепідрежиму в лікарнях. З цими матеріалами ми читаємо лекції та проводимо тренінги в медустановах.

Цікаво, що коли я формував команду охочих для проведення тренінгів, спочатку брав суто спеціалістів – санітарних лікарів, епідеміологів. Але я зіштовхнувся з тим, що ці люди на лекціях висловлювали свою думку – спотворювали інформацію. Мовляв, те, що я вам щойно розказав, – неправильно, робіть так-то. І я зрозумів, що не можу донести затверджену інформацію до кінцевого слухача. Тоді ми вирішили залучати до проекту людей, які горять ідеєю, переймаються ситуацією. Вийшло емоційно-продуктивно.

– А як відбуваються самі тренінги?

– Спершу лікувальні заклади звертаються до нас з потребою пройти аудит з дотримання норм гігієни. Ми працюємо з маленькими групами медпрацівників – до 10-ти осіб, читаємо лекції і проводимо практичні заняття методом моделювання ситуації. Тобто як, з погляду гігієни, потрібно себе поводити в тій чи іншій ситуації: коли потрібно обробити руки і як це правильно виконати. Для цього ми розробили магнітну дошку, на якій моделюємо ситуацію і даємо завдання для медперсоналу. В результаті оцінюємо, в який момент вирішення цього завдання відбулося порушення гігієни та даємо рекомендації, як виправити ці помилки. Далі проводимо рейтинг серед учасників тренінгу, результати якого передаємо старшій медсестрі. І медзаклад сам вирішує, чи готовий він продовжувати співпрацю з тим чи іншим медпрацівником, чи ні. Якщо медзаклад зацікавлений у співпраці з проектом, то раз у квартал ми проводимо додаткові лекції.

Через рік ми ще раз навідуємося до закладу, який пройшов наш аудит. Ми закріплюємо за собою таке право. Якщо там щось змінюється за цей час і правил не дотримуються – ми маємо право зняти таку лікарню з реєстру та забрати у неї статус.

– Такі були?

– Таких не було. Ми проводимо аудит і даємо рекомендації, де підтягнути дотримання норм гігієни, як вирішити ту чи іншу проблему. Даємо термін – два місяці, щоб цього результату досягнули. І вони тягнуться.

Тут важливо розуміти, що можна дбати про гігієну всієї лікарні, але достатньо навіть однієї людини, щоб запустити ланцюжок поширення небезпечної інфекції.

 – Якщо лікарня відмовляється виконувати рекомендації проекту, її можна знайти у ваших реєстрах?

– Наш проект має рекомендаційний, а не примусовий характер, і в нас немає “чорних списків”. Окремо результати роботи нашого проекту ми висвітлюємо в нашій газеті “Чиста правда”, тобто українська громадськість інформована. Ми відкриті, до нас можна звертатися стосовно проведення аудитів і тренінгів.

– Скільки в середньому ви проводите таких аудитів, наприклад, у місяць?

– Останні півроку медзаклади стали більш зацікавленими нашими проектом. Фахівці Служби проводять близько 60-80 аудитів у місяць. На сьогодні у нас працює 8 спеціалістів, в середньому, на кожного припадає по 6-8 аудитів. Одиниця аудиту – це або маленька приватна лікарня, або одне лікарняне відділення. Такий формат. Бо може бути й 10 аудитів в одній лікарні.

 – Чи траплялися випадки під час проведення аудитів, які Вас приголомшили?

– У 2013 році ми проводили аудит в лікарні на Черкащині. Лікарня вразила: там все було красиво зроблено – в мармурі, в мозаїці. І от ми відчиняємо одні з дверей, а там – санітарка на підлозі фарбує дерев’яну швабру, таку, на яку потім одягають старий коц. Але за рік ця лікарня підтягнулася і зробила все правильно.

Взагалі були різні випадки. Було, приходимо в медзаклад, а там замість антисептика в дозаторах – звичайна вода. Найчастіше кажуть, що нема на деззасоби коштів. Але ж гігієна – це базова потреба, щоб людина, зайшовши в лікарню, не принесла родині інших хвороб.  

– А які особливості втілення проекту по регіонах? Наскільки відомо, Тернопільщина і Львівщина в – лідерах.

– Зародком “Чистої лікарні” я вважаю Львівщину. Львівщина прогресивніша в ідеях. Тернопільщина і Львівщина були першими областями, де реалізовувався проект. Взагалі Західна Україна більш ідейна, вона підхоплює нові віяння, рухається вперед. Наприклад, Київ був останнім містом, яке приєдналося до проекту, бо там вважали, що це непотрібно. А останні два роки – Київ перший у рейтингу за кількістю закладів, які долучилися і долучаються до проекту. У багатьох містах діють регіональні осередки, і ми готові долучати небайдужих людей, щоб ідею проекту впроваджувати в регіонах. Наприклад, у Миколаївській області нещодавно зголосилася людина, якій сподобалася ідея, каже: “в мене маленькі діти, і я хочу, щоб вони росли в здоровому світі, навчіть, що мені робити”.

“Мертвими зонами” поки що залишаються Закарпаття і Чернівці. Крім закарпатських регіонів, практично у всіх обласних центрах проект активізований в тій чи іншій мірі, і процес рухається.  

– А як ви з ними працюєте?

– Ми розповідаємо про проект, з Асоціацією медичних сестер проводимо зустрічі. Нам кажуть: “так-так, ми будемо підтягуватися, будемо долучатися”, але безрезультатно. Моя мета – щоб пацієнт знав про проект. Ми говоримо про систематизацію охорони здоров’я, але це робиться для захисту пацієнта.

– Яка сьогодні головна мета проекту “Чиста лікарня безпечна для пацієнта”?

– Я нещодавно дізнався і був приємно здивований, що в Польщі діє схожий проект на рівні міністерства. Реалізується так само асоціацією, яка відповідає за інфекційний контроль, але, на відміну від нашого, він обов’язковий при отриманні акредитацій та ліцензування. Тобто медзаклад відкривається вже в статусі чистої лікарні. Ми не претендуємо на те, щоб наш проект став вирішальним при акредитації лікувальної установи. Але я вважаю, що коли медзаклад отримує кваліфікацію, громадськість має право її оцінити. Ми незаангажовані ні в яких системах. Ми не владна структура і не претендуємо на владу, ми хочемо бути дорадчою організацією і партнером.

– Ви намагалися налагодити співпрацю з цього приводу безпосередньо з МОЗ?

– Представники міністерства принаймні побачили, що існує такий проект – кожних два місяці ми надсилаємо їм кур’єром свою газету “Чиста правда”. Формально МОЗ України нас підтримує. Але великого бажання долучитися поки що не було. Сподіваюся, в подальшому співпраця буде тіснішою.

Які плани щодо реалізації проекту на майбутнє? Чи зміниться формат роботи?

– Є ідея доповнити навчально-тренінгову частину проекту візуалізацією дотримання лікарнями мікробіологічного контролю. Ми розробили методику, і в нас є можливість наочно показати правильно і неправильно продезінфіковані руки. Умовно кажучи, оброблені антисептиком руки “засвітити” ультрафіолетом і візуально показати медпрацівнику його помилки. Це матиме хороший ефект, адже одна річ прочитати лекцію, і зовсім інша – коли все це миттєво показати. Також ми розробили методику, яка дає можливість перевірити якість прибирання приміщення за допомогою принципу ультрафіолетової фарби. Тоді медсестра може перевірити, куди, так би мовити, дістала швабра під час прибирання. Зараз, додатково до цієї візуалізації, я хочу знайти можливість визначити й кількість мікроорганізмів. Ми використовували бактеріологічні лабораторії, змиви з рук - але це досить тривалий процес. Зараз працюємо над моментальним отриманням результату.

– Чи є ідея з Міністерством освіти впровадити в профільних навчальних закладах курси з правильного дотримання норм гігієни?

– Так. Але, на жаль, вона не знайшла підґрунтя. Є ідея створити Академію гігієни, щоб усі напрацювання “запакувати” у функціональні регіональні осередки. Можливо, ми ще не такі великі, щоб увійти в систему освіти, але поки що для нас це дуже непросто.

Також є ідея створити тренінгові центри для медперсоналу при коледжах післядипломної освіти. В Івано-Франківську, до речі, подібний тренінговий центр функціонує, і тут пішли значно далі – при лікувальному закладі вони створили штат прибиральниць. Тобто якщо прибиральниця хоче туди влаштуватися, вона повинна пройти тренінг. Це систематизує роботу.

– Чому Ви взагалі вирішили займатися проектом “Чиста лікарня безпечна для пацієнта”?

– Мені складно пояснити. Я роблю це, бо вважаю доцільним. Якщо проект п’ять років працює, значить він правильний, значить він комусь потрібний.