Статті

Актуальне інтерв'ю

Система інфекційного контролю в закладах охорони здоров'я - це надзвичайно важлива і невід'ємна складова успішного функціонування лікарні. Адже усім відомо, що від внутрішньо лікарняної інфекції не застрахований ніхто, ні пацієнт ні тим більше медичний працівник. За кордоном регулярно впроваджуються заходи про профілактиці ВЛІ не тільки за ініціативи самих лікарень а й з боку незалежних організацій. Реєстрація ВЛІ офіційно ведеться на рівні держави і не приховується. Позаяк в Україні маємо дещо протилежну ситуацію. Асоціація «СОІК» вирішила поспілкуватися з головою громадської організації «Інфекційний контроль в Україні», магістром державного управління у сфері охорони здоров'я, Віктором Ляшко на предмет участі громадських організацій України у боротьбі з ВЛІ. Обміну думками та досвідом нас спонукав підписаний меморандум про співпрацю між двома організаціями - Асоціацією «СОІК» та ГО «Інфекційний контроль в Україні».

Пане Вікторе, змалюйте коротко мету Вашої організації та основні напрямки роботи.

Громадську організацію «Інфекційний контроль в Україні» створено весною 2014 року. Рішення про її створення приймали члени Експертно-консультаційної робочої групи Державної санітарно-епідеміологічної служби України з інфекційного контролю за туберкульозом.
Період створення організації прийшовся на період переформатування країни після Революції Гідності. Саме тоді стало зрозуміло, що є шанс зрушити проблему боротьби з внутрішньолікарняними інфекціями, яка в нашій країні, через ряд причин, була не рухома.
Метою діяльності громадської організації було визначено сприяння розвитку медичної науки і практики охорони здоров'я та об'єднання спеціалістів усіх профілів для забезпечення безпеки населення від інфекційних хвороб, у тому числі й пов'язаних з наданням медичної допомоги.

На Вашу думку, інфекційний контроль у ЗОЗ України сьогодні дієвий?

У свій час мені довелося попрацювати на керівних посадах у Міністерстві охорони здоров'я та Державній санітарно-епідеміологічній службі України. Тому можу з впевненістю сказати, що офіційні звітні матеріали і статистика в нашій країні не відображають реальну картину. Ця ситуація характерна не тільки для сфери інфекційного контролю.
У нашій країні розмір витрат на внутрішньолікарняні інфекції не викликає великої зацікавленості в адміністрації лікарень. Тому такий аналіз і не проводитися у більшості закладах, а це прямий показник того, що й дієвий інфекційний контроль не буде впроваджуватись.

Чому? Тому, що наша традиційна радянська система зорієнтована на фінансування стаціонарів за показниками ліжко-місця. І цій системі не цікаво скільки пацієнтів побувало на цьому ліжку. Головне щоб на ньому був хворий (один на тиждень чи два-три на тиждень - без різниці), тоді й буде фінансування. Більше того, ця система навіть при можливій економії коштів не дозволяє керівникам лікарень вільно їх використати.
На мою думку, саме це і є причиною відсутності зацікавленості у керівника закладу проводити аналіз ефективності заходів з профілактики внутрішньолікарняної інфекції.
Адже якщо й виникають додаткові витрати пов'язані з лікарняним занесенням інфекції, фінансові витрати, як прямі (затрати на діагностику та додаткове лікування) так і не прямі (втрата працездатності, моральний збиток) лягають на плечі пацієнта.

Що сьогодні може зробити громадська організація, як форма діяльності, для поліпшення ситуації з випадками ВЛІ? Чи здатна вона щось змінити?

У першу чергу, ми з вами повинні активно включатися в процеси реформування системи охорони здоров'я. Сьогодні керівництвом галузі охорони здоров'я декларується адміністративна і фінансова самостійність лікарень, говориться й про нові механізми фінансування.
Я впевнений, що реалізація задекларованого, разом з затяжною економічною кризою, призведе до того, що профілактика і контроль внутрішньолікарняних інфекцій стануть економічно вигідними для лікарень. А головний лікар/менеджер буде постійно особисто моніторити ефективність програм інфекційного контролю. Тому, що йому це буде економічно вигідно!
Саме про це члени нашої громадської організації постійно нагадують тим, хто проти доцільності надання лікарням фінансової автономії. Вони забувають те, що давно доведено: раціонально складена програма інфекційного контролю є одним із найефективніших заходів у сучасній охороні здоров'я. Це стосується як соціальної складової так і економічної.
Мій особистий досвід у цій площині показує, що на сьогодні лише економічний чинник, а не штрафи та приписи контролюючих органів, забезпечить розуміння головним лікарем закладу мети і завдань програми інфекційного контролю. Адже зараз при виникненні проблеми з інфекційним контролем у закладі, контролюючі органи наказують головного, а той в свою чергу когось зі свого персоналу. І ніхто не займається пошуком причин, бо дорого. А фінансування й так не вистачає. У кращому випадку куплять літру-другу дезінфікуючого розчину й на цьому весь інфекційний контроль в закладі зупиняється.
А увесь цивілізований світ, який вміє гарно рахувати кошти, уже давно змінив своє ставлення до цієї проблеми. Високий рівень внутрішньолікарняних інфекцій не розглядається адміністрацією як підстава для догани відділенню чи конкретному працівнику. В цьому випадку треба шукати причину в системі організації інфекційного контролю і вносити до неї відповідні корективи.

ГО «Інфекційний контроль в Україні» має вплив на діяльність МОЗ? У якому форматі відбувається взаємодія і чи взагалі така є?

Вплив на Міністерство? Це було б чудово! Але чи потрібно? Сьогодні ми, як і всі інші громадські організації, співпрацюємо з центральними органами виконавчої влади як партнери. Ми знаємо проблеми, розробляємо шляхи вирішення та інформуємо про них. У разі коли не знаємо як вирішити ту чи іншу проблему звертаємось з офіційними запитами.
Цікаве реагування відбулося на один з наших листів до Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров'я щодо нерозуміння на вищих щаблях влади подальших шляхів розвитку національної системи біологічної безпеки. Це звернення було спущено з Комітету до Міністерства охорони здоров'я, яке в свою чергу перенаправило його на розгляд до Державної санітарно-епідеміологічної служби України. А та в свою чергу повідомила нас про те, що не володіє інформацією щодо подальшого розвитку національної системи біологічної безпеки та її функціонування у зв'язку з затягуванням процесу реорганізації і утворення Держпродспоживслужби. Тому ми почали активно піднімати це питання на громадських площадках, таких як Реанімаційний Пакет Реформ. І як результат, уже є перші зсуви у цій площині. Так що головне не опускати руки. Особливо коли зустрічаєш першу перешкоду.

Якими були самі масштабні заходи Вашої організації, і що є в планах?

Багато чого вдалося зробити за рік існування нашої організації. За нашої ініціативи у вересні 2014 року в Інституті гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзєєва НАМН України відбувся круглий стіл на тему «Безпека життєдіяльності в контексті реформи центральних органів виконавчої влади». Це було перше зібрання гігієністів та епідеміологів після прийняття Урядом рішення про ліквідацію Державної санітарно-епідеміологічної служби. На жаль, до напрацьованих пропозицій на цьому круглому столі тоді не прислухались. Я розумію, що можна не прислухатись до слів громадських організацій, але в круглому столі брали участь Президент Національної академії медичних наук України Андрій Михайлович Сердюк, Віце-президент Національної академії медичних наук України Юрій Ілліч Кундієв, т.в.о. Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України Олександр Павлович Кравчук, директор ДП «Науковий центр превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки імені академіка Л.І. Медведя Міністерства охорони здоров'я України» Микола Георгійович Проданчук, експерт-координатор Стратегічної дорадчої групи з питань реформування системи охорони здоров'я України Володимир Іванович Курпіта, головні державні санітарні лікарі України часів незалежності (Проданчук М.Г., Бережнов С.П., Бобильова О.О., Пономаренко А.М.), представники Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (Яворовський О.П., Гаркавий С.І.), а також головні державні санітарні лікарі областей та експерти з питань громадського здоров'я.
Можливо менш масштабні, але я думаю не менш цікаві та необхідні для нашої країни є тренінги з інфекційного контролю за туберкульозом. Ці тренінги наша організація проводить за підтримки проекту USAID «Посилення контролю за туберкульозом в Україні».
І ще багато чого цікаво проводимо. Можете слідкувати за нашими подіями на сайті http://infection-control.com.ua/ та на нашій сторінці в соціальній мережі Фейсбук.

Чи виходите Ви на міжнародну арену? З ким ведете співпрацю? Чи є результати?

Громадська організація «Інфекційний контроль в Україні» є членом Міжнародної асоціації з інфекційного контролю з штаб-квартирою в Осло. Наразі нас запросив до співпраці Європейський комітет з інфекційного контролю. Активна співпраця ведеться з відділенням інфекційного контролю університетського госпіталю в Осло. Саме працівники цього відділення готують нормативні документи з профілактики внутрішньо лікарняної інфекції для Європейського центру з контролю за захворюваннями. І вони з радістю відкликнулись на наше запрошення провести в Україні міжнародний форум з цих питань найближчим часом. Так що співпраця є, і результати не забаряться.

На Вашу думку, що в першу чергу бракує сьогодні українській медицині? Чи здатна реформа, початок якої заклав нинішній міністр охорони здоров'я, принести позитивні зміни і коли?

З того що я говорив на початку нашої розмови, напевно стає зрозумілим, що я підтримую необхідність змін у нашій системі охорони здоров'я. Ще восени минулого року, я говорив, що найбільш опір проведенню реформ у медичній галузі буде саме від медиків. Так воно зараз і виходить, на жаль.
Не можу я змиритись з тим, що в Україні офіційно, враховуючи незадовільний стан матеріально-технічного, лабораторного та медикаментозного забезпечення лікувально-профілактичних закладів, реєструється понад сім тисяч випадків внутрішньолікарняної інфекції щороку. Це при тому, що за деякими розрахунковими даними їх кількість складає близько 350 тисяч.
На сучасному етапі нашого розвитку найефективнішим засобом боротьби з озвученою проблемою є бездоганне дотримання комплексу заходів інфекційного контролю, основними з яких є мікробіологічний моніторинг, раціональне використання протимікробних препаратів, сучасних засобів стерилізації, дезінфекції та професійної гігієни.
Ось чому, я підтримую впровадження Національної стратегії реформування системи охорони здоров'я в Україні на період 2015 - 2020 років. Адже в ній передбачена спільна робота на благо пацієнтів. Це правило номер один для медичних закладів та інших організацій, що надають послуги у сфері охорони здоров'я. В системі охорони здоров'я споживачі послуг завжди повинні бути на першому місці. Усі складові системи повинні діяти та співпрацювати в інтересах пацієнтів, завжди ставити їх інтереси вище за інтереси закладу, навіть якщо це вимагає визнання допущених помилок.

Як Ви оцінюєте роботу нашої Асоціації «СОІК»? Що б Ви нам побажали ?

Я особисто оцінюю позитивно, що й підтверджується підписанням меморандуму про співпрацю між нашими організаціями.
Маю надію, що в нас громадськість консолідується, в тому числі й медична, і разом ми зробимо ті справи, які вже давно повинні були зробити в Україні.
А Вам побажаю, щоб започатковані Асоціацією «СОІК» ініціативи знаходили ще більшу підтримку в менеджерів охорони здоров'я. І щоб посмішки ніколи не покидали ваших облич.

Розмову вела фахівець Асоціації «СОІК» Ольга Хеленюк